12 ГРУДНЯ 2017

Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua





Обласна організація НСПУ

Обласний осередок Національної Спілки письменників України створено в 1984 році, а до того кіровоградські письменники входили до складу Одеської організації. І невідомо, чи була б вона взагалі, якби не наполегливість у цьому відношенні тодішнього голови Спілки письменників Павла Загребельного.
Першим відповідальним секретарем новоствореного обласного осередку було обрано Григорія Клочека, а потім організацію очолювали Володимир Панченко, Володимир Кобзар, а найдовше — від червня 1995 року і до сьогодні — Василь Бондар.
Організація, налічуючи понад двадцять членів, продовжує свою діяльність, організовує помітні літературно-громадські акції. У 1995 році обласною організацією НСПУ спільно з «Просвітою» заснований часопис «Вежа» (перший головний редактор — Володимир Панченко). Нині редакційну раду очолює Василь Бондар. У літературно-мистецькому часописі «Вежа», що видається обсягом до трьохсот сторінок що півроку, активно друкують свої доробки не лише письменники Приінгулля, а й численні представники найрізноманітніших регіонів нашої держави.
Для найактивніших дійових осіб літературного процесу Кіровоградською обласною радою за ініціативи місцевої організації НСПУ засновано обласну літературну премію імені Євгена Маланюка.
Члени обласної організації НСПУ — це, передовсім, люди абсолютно різні як за освітою та фахом, так і політичними переконаннями та естетичними уподобаннями. Окрім професійних філологів та журналістів, у ній — шкільні вчителі, викладачі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів (навіть музичної школи), приватні підприємці, економісти, лікар, бібліотечний працівник, пенсіонери... Але, незважаючи на політичні переконання та естетичні уподобання, переважна більшість їх, гуртуючись навколо національної ідеї, готова відстоювати істинне торжество суспільно-моральних принципів.


Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх